Про що молитися: теми для молитви і запитання до них

Початок XX століття, Свята Гора Афон. Православного ченця Силуана, колишнього селянина з Тамбовщини, призначили економом — він відповідав за монастирське господарство. Уранці він обходив майстерні, але майстрам давав лише загальні розпорядження, а сам ішов до келії — плакати за «народ Божий». Робітників під його опікою було до двохсот¹. Його учень, архімандрит Софроній, у книжці «Старець Силуан Афонський» записав, як старець говорив про цих людей: «Ось Михайло: залишив жінку з дітьми в селі й тут працює за копійки. Ну як йому бути так далеко від дому, не бачити ні жінки, ні своїх любих діточок…»² Так він перебирав їх одного за одним: Микиту, щойно одруженого, у якого вдома лишилися вагітна дружина й стара мати; Григорія, що залишив батьків, дружину й двох малят, аби заробити на шматок хліба¹. «Ось Миколка, ще зовсім хлопчик…»²

Якщо ви не знаєте, про що молитися, почніть так само: з того, що є у вашому житті сьогодні. З людей, яких ви бачили, зі справи, яка не дає спокою, з того, за що ви вдячні і де помилилися. Єдино правильного списку тем немає — Богові можна розповісти про все. А якщо хочеться опори, християни мають кілька перевірених «карт»: люди поруч, частини молитви — поклоніння, подяка, покаяння, прохання, молитва за інших — і «Отче наш». Ось як цими картами користувалися дуже різні люди.

«Ось Михайло…»

Силуан — у миру Семен Антонов — народився 1866 року в селянській родині, а 1892 року прибув на Афон³. Ще в селі, на храмове свято, Семен із приятелем ішов вулицею з гармошкою. Тут на них і вийшов швець — здоровенний, напідпитку, відомий на все село забіяка — і став глузливо видирати в Семена гармошку³. Семен просив його відчепитися, але швець пер на нього: хотілося, видно, показати всім парубкам, хто тут сильніший, тим паче що на вулиці були дівчата й зі сміхом дивилися на сварку³. «Спершу я думав поступитися, але раптом мені стало соромно, що дівки сміятимуться»⁴, — згадував старець. Семен ударив його в груди з такою силою, що той відлетів далеко назад і гепнувся горілиць, а з рота в нього пішла кров із піною³. «Усі злякалися; злякався і я; думаю: убив. І так стою»⁴. Шевця відливали холодною водою, і лише за пів години він зміг підвестися³; потім він два місяці хворів, але вижив³.

У гаморі молодого життя потроху глухло і його давнє бажання стати ченцем, але Бог покликав його знову. Якось, згрішивши проти цнотливості, Семен задрімав, і йому привиділося, що в рот йому заповзає змія. Його пересмикнуло від огиди, він прокинувся — і почув голос³: «Ти проковтнув змію уві сні, і тобі гидко: так і Мені неприємно дивитися на те, що ти робиш»⁴. Семен нікого не бачив, тільки чув голос — надзвичайно солодкий і гарний, ні на що не схожий; старець був твердо переконаний, що з ним говорила Сама Богородиця³. Потім він казав: «Тепер я бачу, як Господові й Божій Матері жаль народу. Подумайте: Божа Мати прийшла з небес напоумити мене — юнака в гріхах»⁴. З цього хлопця виріс чернець, про якого учень напише, що він «молився великою молитвою за весь світ»².

Повернімося до двохсот робітників. Він співчував і матерям та батькам, яким довелося з важким серцем відпустити хлопця на чужину заради жебрацького заробітку. Йому боліло, що про цих бідняків ніхто не дбає¹. Робітники не бачили, як він за них молиться, але відчували це й платили йому любов'ю. Він не підганяв їх і не стояв над душею, а робота в нього йшла веселіше, ніж в інших економів: від ласки люди самі старалися¹. «Господові всіх жаль»², — казав він. І ще: «Молитися за людей — це кров проливати»².

У власних записах Силуан радить молитися навіть за тих, хто впирається й не слухається: «Господи, напоум раба Свого: Ти любиш його»⁵.

Звідси перша й найпростіша тема: люди, яких ви бачили сьогодні. Не обов'язково знати, чого їм треба. Досить запитати себе, як їм зараз, — і сказати про це Богові.

Список і карта перед очима

Роберт Мюррей Макчейн був пресвітеріанським пастором церкви Святого Петра в шотландському Данді⁶. Якось на прогулянці в полях Макчейна мало не придавила думка: усі його парафіяни скоро опиняться хто на небесах, хто в пеклі⁷. «О, як би я хотів мати язик, подібний до грому, щоб почули всі, або тіло, міцне, як залізо, щоб обійти кожного»⁸, — читаємо в одному з його рукописів. Незадовго до смерті він записав для себе, що в його житті треба виправити⁷, і назвав ці нотатки «Реформацією»⁷. Його друг, теж пастор, Ендрю Бонар після смерті Макчейна видав книжку «Життєпис Роберта Мюррея Макчейна» і вмістив туди ці нотатки повністю⁷.

У розділі про молитву Макчейн починає з правила: «Мені не слід пропускати жодної з частин молитви — визнання гріхів, поклоніння, подяки, прохання і заступництва»⁸. І одразу чесно зізнається, що саме пропускає. Поклоніння випадає, «коли я забуваю, до Кого звертаюся»⁸. Про подяку він пише ще відвертіше: «моє серце від природи схильне забувати про подяку»⁸. А молитву за інших він пропускає «часто, коли серце егоїстичне й байдуже до спасіння інших»⁸. Висновок у нього тверезий: «Можливо, не кожна молитва мусить мати все це, але, безперечно, жоден день не повинен минути без того, щоб кожній частині знайшлося місце»⁸.

Далі йде справжній список. У ньому рідні й друзі, а з парафіян — хворі й ті, хто втратив близьких, бідні й багаті, віруючі й байдужі, вчителі й діти. За них він вважав за потрібне молитися щодня, а коротко — ще й за ціле місто, за Церкву Шотландії, за братів-служителів поіменно і за місіонерів серед юдеїв і язичників⁷. «Мене б надихало молитися з картою перед очима»⁸, — пише він. І далі: «Мені потрібен план молитви, а ще імена місіонерів, позначені на карті»⁸. Докладно за всіх він збирався молитися по суботах, уранці й увечері, а може, й розподілити їх по різних днях — лише за родину й парафію неодмінно щодня⁷. Його список — не бухгалтерія, а спосіб не забувати тих, про кого ми зазвичай забуваємо.

Найбуденніші справи теж стають темою. Макчейн помічає, що відповідає на листи й поспіхом іде до хворого, не спитавши спершу Бога, і доходить переконання, що нічого не варто робити без молитви. Спирається він на слова апостола Павла⁷: «Ні про що не турбуйтеся, але в усьому з подякою відкривайте ваші прохання Богові в молитві та благанні» (Флп 4:6)⁹. А проти сонливості на вечірній молитві в нього є порада, яка знадобиться й сьогодні: найкращий засіб — «заздалегідь обміркувати, про що я проситиму»⁸.

Нотатки уриваються: Бонар зауважує, що цей розбір Макчейн, очевидно, так і не завершив⁷. У парафії Макчейна тоді лютував тиф, і виснажений пастор далі ходив до хворих⁷. Його почало морозити після вечірніх зборів у церкві, де він говорив особливо палко. Уранці він зрозумів, що захворів, — і все-таки вдень пішов на весілля двох своїх парафіян⁷. Тієї ж ночі він зліг і більше не підвівся⁷. Він помер, проживши всього двадцять дев'ять років⁷. Уже після його смерті знайшли нерозпечатану записку, що надійшла, коли він лежав у гарячці. Писав незнайомець: минулої неділі він слухав проповідь Макчейна⁷, а ще його вразили слова з молитви⁷: «Ти знаєш, що ми любимо Тебе»⁸.

Молитва, у якій уже є всі теми

Сімона Вейль, французька філософиня, була близька до католицтва, але від хрещення відмовлялася й залишилася на порозі Церкви. 1942 року, збираючись виїхати з Франції, вона написала довгого листа знайомому священникові; згодом він увійшов до її книжки «Очікування Бога»¹⁰. У ньому є зізнання: «До вересня минулого року мені жодного разу в житті не траплялося молитися, принаймні в буквальному сенсі слова»¹¹. А далі — про католицьку молитву до Богородиці: «Іноді мені траплялося читати подумки „Salve Regina“, але тільки як гарний вірш»¹¹. Розповісти все це вона наважилася, за її словами, тільки тому, що їде, і їде з думкою про ймовірну смерть¹².

Зміна почалася з «Отче наш». Улітку, за рік до цього листа, Вейль займалася грецькою з одним знайомим, розібрала для нього цю молитву слово за словом, і обоє пообіцяли вивчити її напам'ять¹². «Думаю, він цього не зробив. Я теж — тоді»¹¹. А за кілька тижнів вона гортала Євангеліє і згадала про обіцянку: справа добра, слово дане — отже, треба виконати. І вивчила¹². «Безмежна ніжність цього грецького тексту так мене захопила, що кілька днів я не могла втриматися й повторювала його без кінця»¹¹. «Через тиждень я почала збирати виноград. Я читала „Отче наш“ грецькою щодня перед роботою і дуже часто повторювала його у винограднику»¹¹. «Відтоді я взяла собі єдине правило: щоранку один раз читати його з абсолютною увагою»¹¹. А якщо думка бодай трохи відпливає, вона починає молитву заново — доки не прочитає її всю, жодного разу не відволікшись¹². Буває, що після цього вона читає молитву ще раз — уже не за правилом, а з чистої радості, коли самій цього хочеться¹².

Її шлях — не зразок церковного життя, але її історія нагадує просту річ: якщо своїх тем немає, є молитва, яку Ісус дав учням як зразок (Мт 6:9–13). Сама Вейль писала про неї: «Ця молитва містить усі можливі прохання; неможливо уявити молитву, якої вона б уже не вміщала»¹³. У ній уже названі головні теми: ім'я Боже і Його воля; хліб на сьогодні — робота, гроші, здоров'я; прощення, якого ми просимо і яке винні іншим; спокуса і зло, від яких просимо визволити. Можна повільно йти нею і зупинятися на тому проханні, яке відповідає вашим сьогоднішнім потребам.

Коли тем забагато

У VI столітті під Газою жили два затворники, Варсонофій та Іоанн¹⁴. Авва Серид ховав їх від людей¹⁵: він був ігуменом місцевого монастиря, і через нього Варсонофій передавав свої відповіді¹⁵. Як ці відповіді опинилися на папері, розповідає сам Серид. Якось він слухав старця й думав собі: усього не запам'ятаєш, от би взяти чорнило й писати просто за ним. Варсонофій прочитав цю думку й сказав: іди пиши і не бійся — Дух Божий не дозволить тобі додати чи пропустити жодного слова¹⁵. Їх зібрано в книжку «Керівництво до духовного життя у відповідях на запитання учнів», і запитання в ній напрочуд схожі на наші.

Хтось запитав: якщо молишся про багато що, чи треба згадувати кожну річ? Відповідь була така: оскільки Бог знає, чого ми потребуємо, можна просто просити, щоб Господь наставив тебе за Своєю волею. Щодо пристрастей — просити зцілення, як Він захоче, а щодо спокус — сказати, що Він краще знає, що тобі корисно, і попросити допомоги й визволення¹⁶. Інший питав, як просити про зцілення. Іоанн радив не вимагати його силоміць, адже ми не знаємо, що для нас корисно. Краще сказати Богові, що ти в Його руках, попросити милості й, якщо це на користь, швидкого одужання — і дякувати за все¹⁷.

Порада довіритися Богові — противага списку Макчейна, і обидва підходи чесні. Список потрібен, щоб не забути. Довіра — щоб не боятися щось забути.

Теми для молитви і запитання до них

Ось карта, складена з цих історій. Не треба проходити її всю: виберіть на сьогодні одну тему й поставте собі запитання до неї.

Люди поруч

• Родина — хто з близьких зараз утомився, хворіє чи тривожиться?
• Колеги, сусіди, випадкові зустрічі — кого я сьогодні бачив і як йому?
• Той, хто мене скривдив, — чого доброго я можу побажати йому перед Богом?
• Ті, хто далеко, — про чию біду я сьогодні почув?

Частини молитви

• Поклоніння — що в Богові мене сьогодні дивує?
• Подяка — за що я вдячний, навіть за дрібницю?
• Покаяння — що я зробив не так і про що шкодую?
• Прохання — чого я насправді хочу попросити?
• Молитва за інших — хто чекає на мою молитву?

За «Отче наш»

• Божа воля — де мені важко сказати «нехай буде воля Твоя»?
• Хліб щоденний — що мені потрібно на сьогодні: робота, гроші, сили?
• Прощення — кого мені треба простити?
• Спокуса — що тягне мене туди, куди я не хочу?

Коли всього забагато

• Одне прохання — якщо сказати однією фразою, про що я прошу?
• Здоров'я — чи можу я попросити зцілення і залишити рішення Богові?

Якщо тем багато, заведіть свій список імен і справ. Імена й справи з нього можна розподілити по днях тижня — Макчейн думав про те, щоб молитися за різні кола в різні дні⁷, — і час від часу перечитувати.

Одна тема за раз

Якщо хочеться, щоб тема й запитання були під рукою, спробуйте Lampada. Перед молитвою в застосунку можна вибрати тему — людину, справу, тривогу — і відповісти на запитання текстом або голосом. Якщо ви дозволите, відповіді підуть на сервер, і ШІ поставить наступне навідне запитання та підбере уривки з Писання за змістом; але можна молитися й не надсилаючи відповідей. А щоденник на вашому телефоні зберігає, про що ви молилися, — ваш власний список, до якого можна повернутися.

І наостанок знову Силуан. Якось його спитали, чи не шкодять клопоти економа й постійні зустрічі з людьми чернечій тиші¹. Його відповіддю можна завершити й нашу розмову про теми для молитви: «Якщо душа любить народ і жаліє його, то молитва не може припинитися»².

Часті запитання

Про що просити Бога?

Про будь-яку справжню потребу, свою й чужу. А якщо не знаєте, чого саме просити, можна попросити Бога наставити вас так, як Він хоче: Він і так знає, чого ми потребуємо¹⁶.

Чи можна молитися про гроші, роботу й дрібниці?

Так. Апостол Павло закликає відкривати Богові свої прохання «в усьому» (Флп 4:6). Старців із Гази питали навіть про те, що казати в молитві, коли хочеш по-Божому розпорядитися майном, а порадитися ні з ким¹⁸, а Макчейн писав: «Я переконаний, що мені ніколи не слід нічого робити без молитви»⁸.

Які п'ять тем мають бути в молитві?

Суворого правила немає. Макчейн називав п'ять частин молитви: визнання гріхів, поклоніння, подяку, прохання і заступництво за інших⁷. Він допускав, що не в кожній молитві потрібні всі частини, але був певен, що протягом дня кожній варто знайти місце⁷.