Lectio divina: як молитися, повільно читаючи Святе Письмо

Російська еміграція під Парижем, Страсний тиждень. Підлітків кличуть просто з волейбольного майданчика послухати священника, і найрізкіше відмовляється один із них: він не вірить ні в Бога, ні в священників¹. Керівник умовляє його бодай посидіти в кутку, але бесіда про лагідність і терпіння обурює хлопця дедалі більше. Щойно вона закінчується, він мчить додому й просить у матері Євангеліє¹: «Я хочу перевірити, бо якщо в Євангелії сказано те, що каже цей священник, я покінчив із Богом, покінчив із Христом і викину свій хрестильний хрестик»².

Витрачати час на всі чотири Євангелія він не збирався: «дай-но прочитаю найкоротше»². Ним виявилося Євангеліє від Марка. Читання йшло поволі: хлопець спотикався об старовинні звороти, незвичні для нього навіть у російському перекладі¹. І десь між першим і третім розділом, як він згадував потім, «раптом відчув, що по той бік столу, за яким я читаю, стоїть живий Христос»². «Я Його не побачив, я нічого не відчув нюхом, нічого не почув»². Він відхилився на спинку стільця й переконався: це «не видіння, не галюцинація, а цілком проста впевненість, що Він тут стоїть»².

Цей підліток — майбутній митрополит Антоній Сурозький: хірург, який під час окупації надавав медичну допомогу учасникам французького Руху Опору, а згодом єпископ у Лондоні³. Про той вечір він розповідає в одній зі своїх бесід — без назв і схем. Проте саме заради такої зустрічі й існує lectio divina, «божественне читання». Це молитва зі Святим Письмом: повільно прочитати невеликий уривок, затриматися на слові, яке зачепило, подумати, що воно каже саме вам, відповісти Богові своїми словами й побути з Ним у тиші. Чотири щаблі цього шляху — читання, роздумування, молитву і споглядання — описав у XII столітті чернець Гвіго. Але це не розклад, а опис того, як слово зазвичай доходить до серця.

Драбина ченця Гвіго

Гвіго був картузіанцем, а в 1174–1180 роках — пріором — настоятелем — Гранд-Шартреза, головного монастиря цього ордену у Франції⁴. Свою «Драбину» він написав як лист до друга, брата Гервасія⁵. Гвіго вважає себе його боржником: колись саме цей друг допоміг йому стати ченцем. Тож свою працю Гвіго насамперед надсилає йому і просить перевірити й виправити написане: друг знає духовне життя з досвіду, а сам Гвіго — лише з книжок⁵.

Одного разу, коли Гвіго був зайнятий роботою і думав про духовну працю, йому спали на думку чотири щаблі: читання, роздумування, молитва і споглядання. Це драбина, як та, що її бачив Яків: одним кінцем на землі, другим у хмарах⁶. У Гвіго кожен щабель підхоплює працю попереднього: читання дає матеріал, роздумування вникає в нього, молитва робить його відчутним, а споглядання приносить радість і зміцнює душу⁶.

Він показує це на одному рядку: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5:8)⁷. Коли людина роздумує над ним, прочитане стає особистим запитанням: чи досить того, що я не чиню зла, якщо моє серце нечисте?⁸ Із цього запитання народжується прохання до Бога про чисте серце — те саме, з яким молився Давид⁸.

А споглядання власним зусиллям не здобудеш: цей дар Бог дає, кому хоче і коли хоче⁸. І Гвіго заспокоює: якщо розрада зникла, це ще не означає, що Бог покинув людину⁹.

Знайомий вірш Ханни Сміт

Ханна Вітолл Сміт виросла у Філадельфії, у родині відомих квакерів, а її книжку «Таємниця щасливого християнського життя» читали в усьому світі¹⁰. В іншій своїй книжці, «Бог усякої розради», вона зізнається, що двадцять третій псалом (у Новому перекладі українською, з якого ми цитуємо, він двадцять другий) знала з дитинства, але особливого змісту він для неї не мав¹¹.

Одного разу їй стало так важко, що вона ні в чому не знаходила розради, а Біблії поруч не було. Тоді вона почала шукати в пам’яті вірш, який міг би допомогти, — і першим спав на думку цей¹¹: «Господь – мій Пастир, я нічого більше не потребую» (Пс 22:1)¹².

Спершу вона мало не зневажливо відмахнулася від нього¹¹: «Такий заяложений текст, — сказала я собі, — навряд чи мені чимось допоможе»¹³. Хотілося знайти щось вишуканіше, але пам’ять мовчала, наче інших віршів у Біблії й не було¹¹. Зрештою вона здалася: «Що ж, коли нічого іншого не пригадується, доведеться взяти бодай трохи користі з цього»¹³. І вона почала знову і знову повторювати його подумки¹¹. «І раптом, поки я повторювала, слова осяяло Боже світло, і на мене ринули такі потоки розради, що здавалося, ніби в мене вже ніколи не буде жодного лиха»¹³.

Щойно дісталася Біблії, Ханна квапливо перегортала сторінки: невже всі ці скарби розради — її? Обітниці про Пастиря вона зібрала докупи в цілу «піраміду», яку вже не могли зрушити жодні сумніви¹¹. Історія Ханни показує головне: не треба шукати вірша вишуканішого. Знайоме слово, повторене повільно, може відкритися наново.

«Що це слово каже мені?»

Повернімося до хлопця за столом. Після тієї зустрічі він розгортав Євангеліє вже де випаде¹. А доти він жив за правилом: «щоб вижити в джунглях ранньої еміграції, треба було скам’яніти, стати твердим, непроникним»². І раптом читає в Матвія, що Бог велить Своєму сонцю сходити і над злими, і над добрими (Мт 5:45): отже, хто хоче бути з Богом, мусить любити й тих, кого боїться¹. «Я замислився над цим і вирішив: гаразд; хай що люди мені роблять, я їх любитиму, щоб залишитися з Христом»².

Ось роздумування і молитва: не обмежитися вивченням тексту, а зрозуміти сказане й відповісти Богові. Через багато років, говорячи про молитву, Антоній радив читати Євангеліє чесно. «Коли читаєш Євангеліє, є місця, які дуже мало важать для нас у цю хвилину»¹⁴. На інші, якби ми були цілком чесні, ми відповіли б: «ні, ні, Господи; хоч Ти це й кажеш — ні!»¹⁴ Одна парафіянка після його лекції про заповіді блаженства так і сказала: «Ну, Владико, якщо ви це називаєте блаженством, то хай воно вам і буде, а я без цього блаженства проживу»¹⁴.

А є місця, від яких серце палає, як в учнів дорогою до Еммауса¹⁵. Такі місця Антоній радив підкреслювати — і жити за ними, а не лише зберігати в записнику¹⁵. У нього роздумування закінчується рішенням, а молитва може початися з чесного «ні».

Коли текст мовчить

Енцо Б’янкі в середині 1960-х оселився сам біля маленького села Бозе на півночі Італії. Восени 1968 року до нього прийшли перші брати й сестри — католики і протестанти, — і виросла спільнота, яку він очолював до 2017 року¹⁶. Його книжка «Pregare la Parola» («Молитися Словом») — просте й пряме введення в lectio divina, але Б’янкі одразу застерігає: він не хотів би, «щоб цей метод став непорушним і застиглим»¹⁷.

«Не женися за кількістю: більш ніж досить однієї сторінки, розділу, кількох віршів!»¹⁷ «Читай текст не один раз, а багато разів, і вголос.»¹⁷ «Говорить Бог, а читання — лише засіб почути.»¹⁷

Б’янкі чесно визнає: «Текст може також „нічого мені не казати“»¹⁷. Але й розмова друзів складається не лише зі слів: у ній бувають паузи. Така тиша нерідко йде на користь — навіть тоді, коли душа суха, наче скам’яніла: вона зосереджує погляд на Богові й допомагає чекати на Нього¹⁸. Мовчання тексту — ще не ознака, що ви робите щось не так.

Який уривок узяти

Лишаються два різні запитання: який уривок вибрати і скільки прочитати. Б’янкі не радить добирати уривок під власні обставини й пише про це суворо: «ніколи не вибирай його під нагоду, бо від Божого Слова не можна відщипувати по шматочку»¹⁷. Він радить брати уривок, який пропонує Церква в збірнику читань, або читати одну книгу Біблії підряд, від початку до кінця, щоб не вибирати лише те, що подобається. Це правило він називає залізним¹⁸.

Отець Олександр Єльчанінов, священник російської еміграції в Ніцці¹⁹, у листі до юнака, у якого з Євангелієм «нічого не виходить»²⁰, назвав два способи. Перший — читати зовсім потроху, «по одному-два вірші й обдумувати їх увесь день, сприймати їх як звернені до тебе слова Христа»²⁰. Другий — для тих, хто вже добре знає Євангеліє: «читати великими частинами (ціле Євангеліє, усі чотири Євангелія відразу), щоб уловити зв’язок подій і загальний дух»²⁰.

Антоній почав із першого розділу найкоротшого Євангелія, Ханні вистачило одного вірша. А якщо ви приходите до Біблії зі своєю потребою і шукаєте слів для молитви, про це стаття «Молитися зі Святим Письмом».

Як спробувати сьогодні

Попросіть Бога допомогти вам зрозуміти прочитане і візьміть кілька віршів: наприклад, «Блаженні чисті серцем», над якими роздумував Гвіго, або перший розділ Євангелія від Марка, з якого почав Антоній. Прочитайте уривок кілька разів, можна вголос. Де слово зачепило, зупиніться й повторюйте його, як Ханна повторювала свій вірш. Запитайте себе: що тут сказано мені? Де я кажу «так», а де чесно — «ні»? Скажіть про це Богові своїми словами. Потім просто побудьте в тиші, нічого не вимагаючи. Нехай одне слово супроводжує вас протягом дня, як радив Єльчанінов.

Часу — скільки є. Частіше заважає інше: бажання прочитати багато і швидко, очікування сильних переживань, звичка лише вивчати текст, не відповідаючи на нього, і спокуса підігнати його під те, що хочеться почути. І не кидайте, якщо першого разу нічого не виходить.

Повільне читання в Lampada

У Lampada немає слів «lectio divina» і чотирьох кроків, але молитва в ній побудована схоже. Перед молитвою ви називаєте її тему й вибираєте час — 5, 15 чи 30 хвилин або годину — чи молитеся без таймера; коли час мине, можна продовжити. За бажанням звучить тиха музика.

З вашого дозволу Lampada добирає уривок Святого Письма за змістом теми й ваших відповідей. Натисніть на картку на вкладці «Цитата», щоб побачити весь уривок із сусідніми віршами, або послухайте живе читання диктора — хоч кілька разів, як радить Б’янкі. Навідні запитання — про тему молитви, а не про вірш: їх можна пропускати, а відповідати — текстом або голосом. Наприкінці запишіть короткий підсумок. А якщо уривок хочеться підкреслити, як радив Антоній, збережіть його кнопкою «До обраного»: він залишиться в щоденнику поряд із молитвою.

Чого в Lampada немає: календаря читань, читання книги підряд і запитань до тексту уривка. Відкрити розділ цілком не можна, а ШІ не тлумачить уривок і не пише за вас молитов. Добір за темою відрізняється від поради Б’янкі читати книгу підряд; для такого читання беріть свою Біблію — паперову або в застосунку Bible Garden — і приходьте з прочитаним словом до молитви.

А наступного дня після того рішення — любити всіх заради Христа — хлопець із початку статті вийшов на вулицю і дивився на натовп, що поспішав до вокзалу: «Бог їх усіх створив, Він усіх любить, і я всіх любитиму»². Слово, прочитане повільно за столом, вийшло разом із ним на вулицю.

Часті запитання

Що таке lectio divina простими словами?

Це молитва зі Святим Письмом: повільно прочитати невеликий уривок, подумати над словом, яке зачепило, і відповісти Богові своїми словами.

Як практикувати lectio divina?

Візьміть кілька віршів і читайте їх повільно. Енцо Б’янкі радить читати текст «не один раз, а багато разів, і вголос»¹⁷. Зупиніться там, де слово зачепило, запитайте, що воно каже вам, і відповідайте Богові своїми словами. Потім трохи побудьте в тиші, нічого не вимагаючи.

Скільки триває lectio divina?

Норми немає: важливіше не поспішати й не гнатися за обсягом. Енцо Б’янкі пише, що «більш ніж досить однієї сторінки, розділу, кількох віршів»¹⁷.

Чи це лише католицька практика?

Назва пов’язана із західним чернецтвом, але повільне молитовне читання Письма знають і інші християни. Православний священник Олександр Єльчанінов радив читати «по одному-два вірші й обдумувати їх увесь день»²⁰.

Який уривок вибрати для lectio divina?

Невеликий: кілька віршів або розділ. Енцо Б’янкі радить читати одну книгу Біблії підряд або йти за церковним збірником читань¹⁸. Якщо ви прийшли до Письма зі своєю потребою, зазирніть у статтю про молитву зі Святим Письмом.