Молитися зі Святим Письмом: як псалом стає молитвою, а уривок — відповіддю

Берлін, травень 1943 року. У слідчій в’язниці Тегель сидить лютеранський пастор Дітріх Бонгеффер. Війну він міг перечекати в безпеці: 1939 року йому пропонували викладати в Нью-Йорку. Але він повернувся до Німеччини, долучився до тих, хто прагнув повалити Гітлера, і у квітні 1943-го його заарештували¹.

П’ятнадцятого травня він пише батькам — ці листи згодом увійдуть до книжки «Widerstand und Ergebung» («Спротив і покора»). У рідних весілля, а його там не буде: поки лист дійде, свято вже відгримить, і разом із ним, зізнається він, трохи вщухне його бажання там побувати². «Ах, якби хоч на хвилинку можна було побачитися чи поговорити!»³ Він пише, читає, думає, міряє кроками камеру — по суті, каже він, так само він жив би й на волі². І крокує він зовсім «не як білий ведмідь, що стирає до крові боки об стіни клітки»³. Але спокій іноді зникає сам собою, без жодної видимої причини, — і серце стає, як сказано в пророка Єремії², «упертим і боязким»³.

А ще він пише невелику працю про те, як відчуває час людина, що сидить під слідством². Над дверима камери лишився напис когось із попередніх в’язнів²: «через сто років усе скінчиться»³. Далі в листі Бонгеффер наводить слова псалма: «У Твоїй руці дні мої»³ (Пс 30:16) — за його словами, це відповідь Писання «на запитання, яке тут загрожує витіснити все інше»³: «Доки, Господи?»³ (Пс 12).

Це і є молитва зі Святим Письмом. Коли власних слів немає, можна взяти слова псалма й сказати їх Богові від себе. А коли приходиш до Біблії зі своїм запитанням, відповідь варто шукати не у випадковому рядку, а в уривку, прочитаному цілком: хто говорить, кому і про що. Відповідь Бонгеффера прийшла не випадково: у тому самому листі він зізнається, що Псалтир для нього — книга, яку він, мабуть, знає й любить найбільше: він читає її щодня вже багато років².

Псалтир як дзеркало

Афанасій Великий майже пів століття був єпископом Александрії і провів понад сімнадцять років у п’ятьох вигнаннях — його виганяли чотири імператори⁴. Маркеллін, друг Афанасія, щойно підвівся після хвороби, а випробування, у якому він уже багато витерпів, ще не скінчилося. Гонець, що приніс від нього листа, розповів Афанасієві, чим Маркеллін тепер живе: читає все Писання, але з особливою старанністю — Псалтир, намагаючись у кожному псалмі знайти прихований зміст⁵. Афанасій відповів йому «Посланням до Маркелліна про тлумачення псалмів». У ньому Афанасій переказує Маркеллінові розмову з одним ще міцним старцем, який міркував про Псалтир, тримаючи його в руках⁵.

Старець вважав, що псалми для того, хто їх співає, — наче дзеркало: дивлячись у них, людина впізнає, що відбувається в її власній душі⁵. «Адже й той, хто чує, як їх читають, сприймає цю пісню так, ніби її співають про нього самого»⁶. І далі: «Якщо хтось, наприклад, співає третій псалом і при цьому дивиться на власні біди, він бере слова цього псалма за свої»⁶.

І старець проходить увесь Псалтир, добираючи псалом до кожного стану душі. Наприклад: «Бачиш, що Господь пасе тебе й добре веде, — радій і співай про це двадцять другий»⁶. Або: «Згрішив, соромишся, каєшся і хочеш дістати милість — слова визнання й каяття знайдеш у п’ятдесятому»⁶.

І ще: «Якщо переслідування від ворогів затяглося, не занепадай духом, ніби Господь тебе забув, а взивай до Господа»⁶ — словами дванадцятого псалма⁷. Того самого, що звучав у камері Бонгеффера: «Доки, Господи? Невже Ти забув мене навіки? Доки ховатимеш обличчя Своє від мене?» (Пс 12:2)⁸

Добирати псалом до того, що зараз на душі, придумали не ми: цій пораді понад шістнадцять століть. Головне в ній — не номер псалма, а те, що давні слова можна сказати про себе.

«Візьми, читай»

Улітку 386 року в Мілані сталася, мабуть, найвідоміша подія, коли Писання відповіло на молитву. Розповів про неї сам Августин у «Сповіді». Августинові тридцять один рік, він викладає риторику, за плечима роки в маніхеїв, попереду — хрещення і служіння єпископом у Гіппоні⁹. Він знає, що мусить змінити життя, і ніяк не наважиться.

У саду, сам не тямлячи як, він опиняється на землі під смоківницею, весь у сльозах¹⁰. І кричить до Бога: «Доки, доки? Завтра та й завтра? Чому не зараз? Чому не цієї ж години покласти край моїй нечистоті?»¹¹ Те саме запитання, що в псалмоспівця і в Бонгеффера.

Раптом із сусіднього будинку долинає дитячий голос — чи то хлопчика, чи то дівчинки, Августин так і не зрозумів. Голос наспівує одне й те саме¹⁰: «Візьми, читай; візьми, читай»¹¹. Він вирішує, що це Божий наказ розгорнути книгу й прочитати перше місце, яке трапиться на очі¹⁰. Йому згадується Антоній Великий, єгипетський пустельник: той якось увійшов до церкви, коли читали Євангеліє, і сприйняв почуте так, наче це було сказано саме йому¹⁰. Августин хапає послання Павла, розгортає і мовчки читає місце, на яке першим упав погляд: заклик жити не в гулянках і пияцтві, не в розпусті й заздрощах, а зодягнутися в Господа Ісуса Христа (Рим 13:13–14)¹⁰. «Далі читати я не хотів, та й потреби не було»¹¹.

Аліпій, друг Августина, попросив показати йому прочитане і, як згадує Августин, «зазирнув далі, ніж прочитав я. Я не знав, що там було далі»¹¹. А далі було: приймайте того, хто слабкий у вірі (Рим 14:1). Ці слова Аліпій застосував до себе¹⁰.

Цю історію часто наводять як доказ, що Біблію можна розгортати навмання. Але придивіться. Відповідь прийшла не замість молитви, а посеред довгої боротьби і сліз. Антоній нічого не розгортав навмання: він почув Євангеліє на звичайному читанні в церкві. А Аліпій свою відповідь знайшов у продовженні того самого уривка. Випадок Августина — виняток, а не метод.

Не книга для ворожіння

Пресвітеріанський пастор Томас Бостон служив у сільській парафії Еттрик на півдні Шотландії. Він поховав шістьох із десятьох своїх дітей, а його книжка про чотири стани людської природи стала класикою шотландської побожності¹². До Писання він підходив тверезо. «Я вважаю небезпечним робити з Біблії книгу для ворожіння»¹³, — писав він у «Бесідах про молитву». Дехто в спокусі розгортає Біблію, щоб за першим-ліпшим словом зрозуміти, що з ним відбувається¹⁴. «Це недозволений і небезпечний звичай»¹³, — пише Бостон, хоча й припускає, що «милосердний Бог може іноді зглянутися й побити диявола його ж зброєю»¹³.

Зазвичай, каже він, Дух допомагає людині почути потрібне слово іншими шляхами: на проповіді, коли Писання читають у родині або наодинці¹⁴. А кожне місце, яке спало на думку, Бостон радить перевіряти: як воно узгоджується з рештою Писання за змістом і метою. Адже й диявол, спокушаючи Христа, навів слова псалма, тільки всупереч їхньому справжньому змістові (Мт 4:6)¹⁴.

Сам він так і чинив. Усе почалося на прогулянці: доктор Троттер вивів Бостона в поле й несподівано запропонував надрукувати його проповіді. Бостон якраз прихопив із собою старі записи — серед них і проповіді про чотири стани людини — і залишив їх докторові¹⁵. Прочитавши їх, доктор і містер Вілліс надіслали наполегливі листи: час братися до праці¹⁵. 16 січня 1712 року Бостон записує в щоденнику, який згодом увійшов до його «Спогадів»: «Більшу частину цього дня я провів у молитві й роздумах, просячи світла в цій справі»¹⁶. 22 січня, під кінець дня, він перевіряє, чи чисті його наміри: чи не вигода ним рухає, чи не бажання прославитися? Заради користі справи він готовий і зазнати збитку. А щодо слави він чесний: зовсім без марнославства себе не вважає, але перед Богом може сказати, що ним рухає не власне ім’я, а Божа честь¹⁵. Тоді йому й спадає на думку вірш «Того, хто шанує Мене, Я пошаную»¹⁶, але, пише він, «я мало що побачив у цьому слові для своєї справи»¹⁶. У звичайному щоденному читанні йому трапляється псалом: місце корисне, але на його запитання, здається, не відповідає¹⁵.

Згодом, пише Бостон, те саме слово з Першої книги Самуїла (1 Сам 2:30) «повернулося до мене в новому світлі й виявилося саме про мене»¹⁶. Бостон подивився, кому воно сказане: «Я побачив, що ця обітниця звернена саме до священників, які виконують своє служіння»¹⁶. А він і був пастором, який думав, як послужити своїм словом. «Це розчулило моє серце, і я сказав, що віритиму цьому»¹⁶. І додав: «Якби я сам складав обітницю для свого випадку, я не побажав би собі в цій справі нічого більшого, ніж ходити перед Господом, як дитя перед батьком»¹⁶.

Зверніть увагу: вірш спершу мовчав. Звичайне читання пішло на користь, але на запитання Бостона не відповіло. Відповідь прийшла, коли Бостон побачив, кому і про що сказано. І навіть тоді він не став вирішувати за одним рядком. Помолившись про ясне судження, він перечитав усе, що записував про цю справу від самого початку, і листи про неї¹⁵. Останнім ішов один із листів, і наприкінці там стояло: нехай вами керують обов’язок і спасіння душ, що гинуть¹⁵. «Це слово, „душі, що гинуть“, пронизало моє серце, і з нього вирвалася відповідь: „Тоді нехай я буду нерозумним заради душ, що гинуть“»¹⁶. Тепер, пише він, заради душ, що гинуть, він не має права відмовитися від цієї праці, хоч би що з ним сталося¹⁵.

Як молитися зі Святим Письмом

З цих історій виростає проста практика.

• Коли власних слів немає, візьміть псалом. Знайдіть той, у якому впізнаєте себе, — як радив старець із листа Афанасія, — і читайте повільно, від першої особи, звертаючись до Бога. Де рядок збігся з тим, що у вас на серці, зупиніться і продовжте своїми словами. Якщо не знаєте, про що молитися, почніть зі статті про що молитися.
• Коли прийшли зі своєю молитвою, назвіть, про що вона, і читайте уривок цілком. Хто тут говорить? Кому? Що сказано перед тим і після? Що в цих словах про мене, а що ні? Так Бостон зрозумів, що обітницю сказано священникам у їхньому служінні.
• Перед читанням попросіть розуміння. Підійдуть слова псалма: «Відкрий мої очі, і я побачу чудеса Закону Твого» (Пс 118:18)¹⁷. А якщо щось відкриється, запишіть — бодай одним реченням.
• Якщо уривок мовчить, не витягуйте з нього змісту силоміць. У Бостона вірш теж спершу мовчав. Просто читайте далі, як звикли, а рішень за одним випадковим рядком не ухвалюйте.

Уривок до молитви в Lampada

Дібрати уривок до своєї молитви, не ворожачи, допомагає Lampada. Перед молитвою ви називаєте її тему — наприклад, «Боюся помилитися з рішенням». Якщо в налаштуваннях ви дозволили надсилати тему на сервер, на вкладці «Цитата» застосунок добере уривок за її змістом — не за збігом слів і не навмання. Якщо ви дозволили надсилати й відповіді, застосунок урахує те, що ви вже сказали в молитві. Не підійшов уривок — стрілка «Наступний уривок» покаже інший, а до попередніх можна повернутися.

На картці видно ключові вірші. Натисніть на неї — відкриється весь уривок, і сусідні вірші в ньому будуть блідіші: видно, що сказано перед тим і після, як радив Бостон. Уривок можна послухати в живому читанні диктора; вірш, який звучить, підкреслено в тексті. Те, що відгукнулося, збережіть кнопкою «До обраного»: уривок залишиться в щоденнику поряд із цією молитвою і в «Збережених цитатах».

Чого в Lampada немає: відкрити псалом за номером чи прочитати розділ цілком не можна, а ШІ не пише за вас молитов і не тлумачить уривок. Псалом цілком читайте у своїй Біблії — паперовій або, наприклад, у застосунку Bible Garden, де є й НПУ, з якого ми цитуємо псалми в цій статті.

Бонгеффер провів у Тегелі близько півтора року. Потім його перевели до іншої в’язниці, а 9 квітня 1945 року, за місяць до капітуляції Німеччини, стратили в концтаборі Флоссенбюрг¹. Лист від 15 травня не обіцяє, що запитання «Доки, Господи?» зникне. Але поряд із ним уже звучала відповідь — не витягнута навмання, а знайдена в псалмах, які він читав щодня: «У Твоїй руці дні мої»³.

Часті запитання

Чи можна відкривати Біблію навмання?

Як спосіб дізнатися Божу волю — краще не треба. Томас Бостон називав небезпечним звичай розгортати Біблію навмання, щоб за першим-ліпшим словом зрозуміти своє становище: так вона перетворюється на книгу для ворожіння¹⁴. Навіть Августин знайшов свою відповідь посеред довгої молитви, а його друг дочитав уривок далі. Якщо хочете, щоб Писання говорило з вами, читайте його регулярно і цілими уривками.

Який псалом читати, коли важко?

Той, у якому ви впізнаєте себе. У листі Афанасія Великого є цілий перелік: наприклад, після гріха — п’ятдесятий⁵, а коли здається, що Бог забув, — дванадцятий (про це вище). Можна прочитати кілька поспіль і зупинитися на тому, що найближче до вашого стану.

Як молитися словами Святого Письма?

Виберіть псалом або уривок про те, що з вами відбувається, і читайте його повільно, від першої особи, звертаючись до Бога. Де слова збіглися з вашими, зупиніться і продовжте своїми. Про те, з чого почати молитву своїми словами, — у статті як почати молитися.