Щоденна молитва: як молитися кожен день, скільки часу і коли

Шотландія, перша половина XIX століття. У маленькому будинку дві кімнати, а між ними — комірчина, де вміщаються лише ліжко, столик і стілець; світло падає з крихітного віконця¹. Батько родини йде туди й зачиняє за собою двері¹ — «щодня, багато разів на день, зазвичай після кожної трапези»². Удома про це не говорять: «це було надто святе, щоб про це говорити»². Але діти й без слів розуміють, що за дверима моляться за них¹, і вчаться проходити повз навшпиньки¹.

Так згадував своє дитинство Джон Патон, який згодом став місіонером на Нових Гебридах³. У спогаді сина молитва пов’язана з тим, що повторювалося щодня, — з їжею.

З цього й складається відповідь на запитання, як молитися кожен день. Прив’яжіть молитву до щоденної події: пробудження, сніданку, дороги на роботу або часу перед сном. Почніть із кількох хвилин, які зможете приділити молитві навіть у важкий день. Якщо пропустили день, поверніться завтра, а не кидайте. Англіканський єпископ Джон Чарлз Райл радив відводити час на молитву так само, як на їжу, сон і роботу, а години вибирати самому⁴⁵. І додавав: «Принаймні говоріть із Богом уранці, перш ніж заговорите зі світом, і говоріть із Богом увечері, завершивши денні справи»⁶.

Двері після трапези

Слів батькової молитви Патон не переказує. Комірчину він називає святилищем їхньої хатини: там батько молився за дітей, як колись первосвященник за завісою у Святому святих¹. Лише іноді з-за дверей долинали «зворушливі відлуння тремтливого голосу, що благав, наче про життя»². І діти бачили батькове обличчя: «Сторонні могли й не знати, але ми знали, звідки те щасливе світло, наче від новонародженої усмішки, що завжди розгоралося на обличчі мого батька»². Через багато років Патон писав: «Ніколи — ні в храмі, ні в соборі, ні в горах, ні в долині — не сподіваюся я відчути, що Господь Бог ближчий, що Він помітніше ходить і говорить з людьми, ніж під тим скромним дахом хатини із соломи й дубового плетива»².

Ці спогади навів шотландський проповідник Девід Макінтайр у книжці «Потаємне життя молитви». Усе трималося на дверях, які батько зачиняв після трапези, — на приводі, що приходив сам.

«Раз у раз щось заважало»

Ендрю Бонар пів століття служив пастором у Шотландії — спершу в сільській парафії Коллес, потім у Глазго — і все життя вів щоденник⁷. Він був другом Роберта Макчейна, про якого ми розповідали в статті про що молитися. Щоденник Бонара цінний тим, що в ньому немає взірцевого подвижника.

Узимку 1841 року він помічає за собою незвичну тривогу й розпорошеність — і знаходить причину: увесь час ішов на людей і справи, а побути з Богом по-справжньому, довго, не вдавалося⁸. А близькість до Бога, пише він, — «мов світло, що осяває похмурий край літньої пори: усе й справді видається інакшим»⁹. «Я хотів молитися й був до цього налаштований, але молився мало: раз у раз щось заважало»⁹. І ось підсумок: «через це моя душа занепала»⁹. Бонар вирішує, що не заспокоїться, доки не дійде принаймні до двох годин чистої молитви на день⁸.

Улітку 1843 року Бонар проповідує двічі в Тілінгу і ввечері в Ньютайлі, а додому їде верхи вже вночі, молячись і славлячи Бога дорогою. Наступного дня він записує: завтра йому провести Причастя просто неба, в гірській долині Гленші, а цю ніч він віддає молитві⁸. Тут він і бачить ясно: нехтування молитвою — один із його головних гріхів, бо він не робить того, що мав би робити⁸. «Я молюся надто недовго, прошу надто мало»⁹, — зізнається він. І вирішує починати день із молитви: «Я мушу також опиратися спокусі щось робити чи читати, перш ніж знайду Бога наодинці»⁹. Так чинив і Христос перед днем, повним людей: напередодні ввечері біля дверей дому зібралося все місто (Мк 1:33), а вранці — «Рано-вранці Ісус встав ще до світанку, вийшов та пішов у пустинне місце й там молився» (Мк 1:35)¹⁰.

Через роки, усе ще в сільському Коллесі, Бонарові гірко: проповідь, здається, не залишає в людях жодного сліду, і від цього на душі в нього часто безнадійний смуток⁸. Тоді він пробує інше: «Я намагаюся в ці дні підтримувати молитву щогодини, зупиняючи своє заняття, хай яке воно, щоб трохи помолитися»⁹.

А 1884 року¹¹, уже літнім пастором, він записує, що напередодні так і не помолився довго, і звинувачує в цьому власне лукаве серце й сатану⁸. Заважали не розваги. Чайка — птах, що відволікає чужих від свого гнізда, і Бонар бере цей образ: «сатана, наче чайка, відводив мене від справжньої мети (молитви й спілкування з Богом), раз у раз підказуючи щось про іншу частину моєї роботи або про те, що треба перевірити в лекції, проповіді тощо»⁹. «Так найкращі години вчорашнього дня були здебільшого втрачені»⁹. І просить Бога повернути йому роки, які поїла сарана⁸ (Йоіл 2:25).

Звички Бонар так і не «виробив» раз і назавжди. Він повертався до неї знову й знову — і заважали їй частіше не дрібниці, а потрібні, добрі справи.

Скільки молитися

Бонар мріяв про дві години на день. Джон Веслі, засновник методизму, брав у кожну подорож невелику записну книжку¹. Макінтайр пише: «На першій сторінці кожної нової такої записної книжки він незмінно записував рішення щодня по дві години молитися наодинці, не допускаючи жодних викрутів і застережень»². Навівши цей приклад, він одразу застеріг: «Можливо, комусь таке правило видасться суворим аж до формальності»². «Нехай ніхто не зв’язує себе чужою практикою, але хай кожен неодмінно відведе час для спілкування з Богом»².

Райл думав так само: «Я не стверджую, що молитви завжди мають бути однакової довжини, але кажу: не дозволяйте жодній відмовці змусити вас покинути молитву»⁶. Чужі дві години — не мірило. Краще небагато часу, який ви втримаєте і в утомлений день: п’ять хвилин, чверть години. Додати можна згодом, коли сама молитва попросить більшого. Що читати в цей час, якщо у вас є правило, — у статті про молитовне правило.

Вечір: де покласти день

Майбутня ігуменя Таїсія (Солопова) пішла в монастир зовсім молодою, невдовзі після Павловського інституту шляхетних дівчат у Петербурзі¹². У «Записках» вона згадує, як отримала чотки — знак безперервної молитви: це було на Великдень, коли ігуменя вдягнула її в рясу¹³. Радість була неземна, але її духовна наставниця, стариця Глафіра, попередила: разом із чернечим одягом вона бере на себе й чернечий хрест. Тоді Таїсія не зрозуміла цих слів¹³. «Але життя саме собою скоро відкрило мені очі й показало цей хрест у всій його тяжкості»¹⁴.

Тиждень вона чергувала на мийці після трапези сестер — по дві сотні тарілок¹³, а потім «не знаходила спокою рукам, до крові роз’їденим гарячим лугом»¹⁴: «довго не могла я взятися за жодну роботу, бо шкіра пелюстками сходила з рук»¹⁴. Поскаржишся на біль — засміють¹³: «ото послушниця-трудівниця, посуду не вимити!»¹⁴ Першого літа, як кожна, хто щойно прийшов до монастиря, вона ходила й на польові роботи — на городи, сінокіс і жнива¹³. «Само собою зрозуміло, що працювала я дуже погано»¹⁴, — зізнається вона. Але працювала майже до вечірні, а потім ще ставила самовар наставниці й сусідці по келії¹³. Сусідка бачила в ній суперницю, а Таїсію мучила туга за матір’ю¹³. Вона писала про все своєму старцеві, архімандритові Лаврентію¹⁵, але листи до нього не доходили¹³.

І все ж до вечірні вона ходила щодня, на п’яту годину, а потім не йшла, доки читали чернече правило: три канони, акафіст, поминальник¹³, «хоча це було обов’язковим лише для черниць, а не для тих, хто щойно прийшов до монастиря»¹⁴. Чому? «Мені було легше в церкві, як, бувало, виплачеш у молитві перед Богом усе своє горенько, а його було чимало»¹⁴.

Канони й акафіст після вечірні — монастирський устав, а не порада мирянинові. Але те, що тримало Таїсію, знайоме кожному: вечірня молитва — місце, де можна покласти важкий день. Не звітувати, а віддати його Богові таким, як є.

Якщо пропустили

Католицька черниця Ракеле Гуардіні керувала у Венеції домом сестер-учительок святої Доротеї¹⁶. У листі до Летиції вона радить щоранку, перш ніж вийти з кімнати, віддавати Богові справи прийдешнього дня¹⁷. А на випадок збоїв пише: «Раз на тиждень перечитуйте рішення, які записали в пориві ревності, щоб змогти їх виконати; якщо ж із якоїсь причини ви котрогось із них не виконали, намагайтеся не піддаватися досаді, а смиренно попросіть прощення в нашого доброго Бога й знову підбадьортеся»¹⁸.

Пропуск у Гуардіні — частина шляху: без досади попросити прощення й почати знову. Якщо перерва затяглася на місяці чи роки, почніть так само — з малого, як уперше; про це стаття як почати молитися. А якщо ви стаєте до молитви, але думки розбігаються, — про розсіяність у молитві.

З чого почати завтра

Виберіть привід, який настане за будь-яких обставин: перша чашка чаю, дорога на роботу, хвилина після обіду, світло, яке ви гасите перед сном. Відведіть кілька хвилин, які зможете приділити молитві навіть у важкий день. Ранок не обов’язково означає підйом затемна: якщо ваш ранок — це діти чи зміна, ваш час — пізніше. Бережіть його не лише від дрібниць, а й від корисних справ, як учився Бонар. Увечері не звітуйте, а віддайте день Богові. Раз на тиждень спокійно подивіться, що виходить, і за потреби змініть тривалість молитви.

Звичка й Lampada

Для вибраного приводу в Lampada можна налаштувати нагадування за днями тижня й годинами — наприклад, після сніданку й перед сном. Сім крапок на головному екрані показують дні молитви в застосунку; пропуск залишає порожню крапку, і жодна серія не обнуляється. Молитовника, ранкових і вечірніх правил, статистики й нагород у Lampada немає.

Райл писав, що щоденна молитва має бути «як вогонь на жертовнику, що не завжди спалює жертви, але ніколи не згасає зовсім»⁶. Так він горів і в шотландській хатині: молитва після трапези, зачинені двері й діти, які проходять повз навшпиньки.

Часті запитання

Як молитися кожен день?

Прив’яжіть молитву до того, що й так повторюється. Батько Джона Патона йшов молитися «щодня, багато разів на день, зазвичай після кожної трапези»², а Райл радив відводити на молитву час, як на їжу й сон, і вибирати години самому⁴. Почніть з малого й повертайтеся після пропусків.

Як молитися вранці?

Перш ніж братися до справ і телефона. Бонар писав собі: «Я мушу також опиратися спокусі щось робити чи читати, перш ніж знайду Бога наодинці»⁹. Ракеле Гуардіні просила не виходити з кімнати, не віддавши Богові справ дня¹⁷. У псалмі сказано: «Господи, вранці Ти почуй мій голос, вранці я постану перед Тобою й чекатиму» (Пс 5:4)¹⁹. Ранок — це чекання, а не обов’язковий підйом затемна.

Скільки часу треба молитися?

Єдиної норми немає. Райл не вимагав, щоб молитви завжди були однакової довжини, — аби лише не кидати⁴. Макінтайр радив не зв’язувати себе чужою практикою, але неодмінно відводити час для Бога¹. Почніть із кількох хвилин, які зможете приділити молитві навіть у важкий день.

Що робити, якщо пропустив день?

Повернутися завтра, без самоїдства. Ракеле Гуардіні радила раз на тиждень перечитувати свої рішення, а якщо щось не виконано, — не піддаватися досаді, попросити в Бога прощення й знову підбадьоритися¹⁷.