Молитва за інших: як молитися за іншу людину

Молитися за іншого — означає назвати його перед Богом і попросити для нього добра. Іноді це легше сказати, ніж зробити.

Альпи, масив Монте-Роза. Лондонський проповідник Ньюмен Голл¹ згадує, як одного разу підіймався з братом на одну з тамтешніх вершин². Біля самої вершини їх огорнув густий туман. У ньому не було видно, що далі вже не схил, а сніговий карниз, який навис над прірвою завглибшки кілька тисяч футів. Провідники зупинилися, але брат кинувся вперед, гадаючи, що схил тягнеться далі². Пролунав крик. Сніг почав провалюватися, та один із провідників, ризикуючи життям, кинувся слідом, схопив його за пальто й витяг у безпечне місце².

Згодом з’ясувалося дивовижне. Одна хвора жінка з громади брата весь цей час молилася, щоб із ним нічого не сталося, а одного дня — особливо палко, ніби благала врятувати його від великої біди. Вона сама розповіла братові про це, коли той повернувся додому. Звірили час — збіглося². Голл розповідає цю історію у збірці «Чудеса молитви», яку уклав Д. У. Віттл, і не має сумніву, що врятувало брата: його життя було врятоване у відповідь на її молитву².

Молитва не замінила людської допомоги: хвора жінка молилася далеко від гір, а провідник схопив його за пальто. Але за людину можна молитися здалеку, навіть коли руку їй простягне хтось інший.

Що таке молитва за інших

Молитва за інших — християни називають її заступницькою — це коли ви приносите Богові не себе, а іншу людину: її ім’я, її становище і свою тривогу за неї. Почати просто. Назвіть людину на ім’я. Чесно розкажіть Богові, як їй зараз і що непокоїть вас. Попросіть для неї добра — здоров’я, спокою, примирення, захисту, віри — і не диктуйте Богові, як саме це має статися.

Інші теми для молитви — у статті «Про що молитися».

За нас теж моляться

Англія, середина XIX століття. Мати поїхала з дому, і в сина випав вільний день. Йому, як він згодом згадував, було років п’ятнадцять; по обіді він перебирав книжки в батьковій бібліотеці, щоб чимось заповнити порожні години³⁴. У кошику знайшлася євангельська брошурка, і він узяв її заради оповідання на початку, а мораль наприкінці вирішив залишити охочим³.

У ті самі години його мати була за сімдесят чи вісімдесят миль від дому³. По обіді вона встала з-за столу з палким бажанням молитися, щоб син навернувся до Бога³. «Вона пішла до своєї кімнати, замкнула двері на ключ і вирішила не сходити з того місця, доки її молитви не буде вислухано»⁵. Вона молилася годину за годиною, аж поки відчула, що просити більше не може, і почала дякувати: Дух Божий, як вона вірила, дав їй зрозуміти, що син уже навернувся³.

А син тим часом читав брошурку, і його зачепили слова «завершене діло Христа». Чому автор сказав саме «завершене»? І тут йому згадалися слова Ісуса на хресті: «Звершилося»³. Відповідь прийшла сама: Христос помер за гріхи всього світу, і борг за них уже сплачено³. А слідом — нове запитання: «Якщо все діло завершене і весь борг сплачено, що ж залишається зробити мені?»⁵ І його залила радість: Святий Дух, пише він, осяяв його душу, і стало ясно, що самому робити нічого не треба — залишається тільки прийняти Спасителя і, ставши на коліна, славити Його повіки³. «Тож поки моя дорога мати славила Бога на колінах у своїй кімнаті, я славив Його в старому складі, куди пішов сам, щоб на дозвіллі почитати цю книжечку»⁵. Лише за кілька днів він наважився відкритися сестрі, та й то взявши з неї слово нікому не розповідати³.

Через два тижні мати повернулася, і син першим зустрів її біля дверей: йому не терпілося поділитися радісною новиною³. Вона пригорнула його: «Я знаю, мій хлопчику; я вже два тижні радію звістці, яку ти хочеш мені розповісти»⁵. Він здивувався: «Невже Амелія порушила обіцянку? Вона ж сказала, що нікому не скаже»⁵. Але мати запевнила його, що дізналася цю новину не від людей³.

І це було ще не все. Якось він помилково розгорнув чужий записник: той був точнісінько такий, як його власний³. Це був щоденник сестри. Вона записала, що «щодня віддаватиметься молитві, доки Бог не відповість наверненням її брата»⁵. Рівно через місяць після цього запису він і навернувся³.

Хлопця звали Гадсон Тейлор. Згодом цей євангельський місіонер заснував Китайську внутрішню місію і віддав Китаю пів століття свого життя⁶. Ще до того, як сам почав молитися за інших, він дізнався, що за нього молилися, — а він про це й не здогадувався.

Спиною до мене

Незадовго до від’їзду в Китай Тейлорові випало щодня доглядати старого, якому через старечу гангрену відмирала нога. Християни, в чиєму домі той жив, розповіли, що їхній мешканець відкрито називає себе атеїстом і про віру навіть чути не хоче⁷. Читця Святого Письма, якого до нього покликали без його згоди, він у люті вигнав, а парафіяльному священникові плюнув в обличчя⁷.

Тейлор багато молився за нього, але перші два-три дні нічого не казав про віру, а тільки лікував, намагаючись полегшити біль. Коли хворий почав дякувати, Тейлор із тремтінням у серці заговорив про Божу милість⁷ — і той, згадує Тейлор, «повернувся в ліжку спиною до мене і не сказав ані слова»⁸. Так тривало день у день: Тейлор багато разів на день просив Бога спасти цю людину, після перев’язки казав кілька слів про віру, а хворий відвертався⁷. Згодом у Тейлора опустилися руки: йому здавалося, що він не тільки не допомагає, а може, ще більше озлоблює старого⁷. Одного дня, перев’язавши рану й помивши руки, він не підійшов до ліжка, а зупинився біля дверей. У голові звучали слова пророка Осії про впертого Ізраїля: «Єфрем пристав до ідолів; залиш його»⁸.

Хворий здивовано дивився йому вслід: досі той завжди підходив до ліжка. Тейлор не витримав: зі сльозами перейшов кімнату й почав просити дозволу помолитися разом⁷. Старий не відвернувся: «Якщо вам від цього стане легше — моліться»⁸. За кілька днів, за свідченням Тейлора, той прийняв Христа⁷.

Висновок Тейлор робить не про хворого, а про себе: «Можливо, іноді, поки ми скаржимося на черствість сердець тих, кому намагаємося допомогти, справжня причина нашої невдачі — черствість наших власних сердець і те, як мало ми усвідомлюємо реальність і вагу вічного»⁸. Зверніть увагу й на інше: молитва йшла поряд із перев’язками, а не замість них. І молитися разом із хворим Тейлор почав, лише коли той погодився.

Коли молитися не хочеться

Православного священника Іоанна Кронштадтського за життя знала вся Росія: його зустрічали багатотисячні натовпи й шанували як великого молільника⁹. А в щоденнику, який він вів для себе, — звичайна людина, яку зачепили за живе: «Чую, старець Гефсиманського скиту, що поблизу Сергієвої лаври, отець Варнава недоброзичливо про мене відгукнувся. Що я йому зробив? Треба помолитися, щоб Господь примирив наші серця»¹⁰¹¹.

Він просить не «напоум Варнаву», а примирити серця — обидва, і своє теж.

Одразу далі — інший запис. До нього прийшла дружина чоловіка, що колись служив у нього секретарем, і наговорила зухвалих слів — після всієї допомоги, яку він давав їхній родині¹². «Зізнаюся, я не витримав і різко попросив її залишити мій дім»¹⁰.

Чим скінчилося з Варнавою і з цією жінкою, щоденник не каже. Але на сусідніх сторінках видно, що Іоанн робив зі своїм серцем. Трохи раніше він дякує Богові, що позбавив його тяжкого збентеження: дізнавшись, скільки заплатили супутникові за поїздку з ним, він був охолонув до цієї людини¹², але потім прикинув, скільки сам отримує задарма від інших¹², — і «неприязнь обернув на приязнь до нього»¹⁰. А в наступному записі, прийшовши до церкви, він відчуває «мимовільну неприязнь до тих, кого зустрічав дорогою і в храмі»¹⁰ і, нікому цього не показуючи, просить Бога змінити його власне серце¹² — і помічає, що Господь «дивно змінив стан духу»¹⁰.

Ісус сказав: «любіть ворогів ваших… і моліться за тих, хто кривдить та переслідує вас» (Мт 5:44)¹³. Щоденник Іоанна показує, як це буває в живої людини: молитва за кривдника починається з чесного визнання свого болю і прохання до Бога змінити власне серце.

Коли людина далеко

До старця Амвросія в Оптину пустинь їздили по пораду, а хто не міг приїхати — писав йому; Достоєвський зробив його прообразом старця Зосими¹⁴. Якось старцеві прийшов лист від матері, чий син відійшов від віри. Одного разу вона подала жебракові милостиню й попросила помолитися за здоров’я сина, а той став молитися за упокій його душі — і мати збентежилася¹⁵. Вона звинувачує себе, що не зуміла його виховати, і зізнається: у горі їй іноді здавалося, що смерть була б для сина кращою за таке життя¹⁵. І питає, чи варто написати йому в Москву навмання і які знайти слова, щоб торкнутися його серця¹⁵.

Відповідь датовано 22 листопада 1869 року¹⁵. Старець просить пробачення, що так довго мовчав: її лист прийшов ще наприкінці серпня, він не раз сідав за відповідь, але спершу не давали відвідувачі, а потім понад місяць він хворів і досі дуже слабкий¹⁵. І все ж обіцяє: «з Божою допомогою напишу, скільки можу і як умію»¹⁶. Бентежитися помилкою жебрака, відповідає старець, не треба: нічого лихого для сина з неї вийти не може¹⁵. І звинувачувати в усьому лише себе Амвросій їй не радить: «кожна людина наділена вільною волею і насамперед сама відповідатиме за себе перед Богом»¹⁶. Написати синові можна. «Але спершу, повторюю, вам треба дізнатися, де він тепер перебуває і в якому становищі»¹⁶. І далі: «вам тепер слід не так дбати про те, щоб напоумити його, як більше молитися за нього, щоб Сам Господь, тими шляхами, які Йому відомі, напоумив його»¹⁶. «Велика сила материнської молитви. Згадайте, з якої глибини зла вирвала блаженного Августина молитва його благочестивої матері»¹⁶. І ще: «А молячись за сина, моліться й за себе»¹⁶.

Чим скінчилася ця історія, ми не знаємо. Залишилася порада: менше власного сценарію, більше довіри.

Так молився й Ісус за Петра напередодні його зречення: «Але Я молився за тебе, щоб ти не загубив віри та після навернення зміцнив твоїх братів» (Лк 22:32)¹⁷. Знаючи, що Петро зречеться, Ісус молиться про його віру і про його повернення.

Молитва і дія

Елізабет Вітон називали «мамою Вітон»; понад двадцять років вона їздила по в’язницях з Євангелієм¹⁸. 1898 року вона приїхала до міської в’язниці, де четверо чекали страти. Вона провела богослужіння і поговорила з кожним засудженим, і особливо їй запам’ятався один юнак¹⁹. Потім вона поїхала до інших штатів, але хлопець не йшов їй із голови. Розпитавши, вона дізналася, що його навіть не звинувачували у вбивстві і смерті він не заслуговував¹⁹. «Я благала Бога: якщо закон не знаходить у ньому нічого, вартого смерті, нехай вирок пом’якшать і бідний хлопець житиме»²⁰. Молитвою вона не обмежилася: повернувшись, поїхала до столиці штату, до губернатора, і попросила замінити страту довічним ув’язненням¹⁹. Прохання задовольнили, і хлопцеві зберегли життя¹⁹. «Зате помічник шерифа дуже гнівався на губернатора за це помилування!»²⁰ — додає вона.

1899 року вона прийшла до двох засуджених напередодні їхньої страти, говорила з ними, співала їхні улюблені гімни, а потім «ми втрьох стали на коліна й молилися в маленькій камері смертників»²¹. «Я стояла на колінах між моїми хлопцями, тримаючи кожного за руку, і ми віддали себе благословенному Спасителеві»²¹. «Урочиста тиша наповнила камеру»²¹. «Усю ніч перед стратою вони співали гімни й молилися. Їсти вони відмовилися, воліючи співати й молитися до останнього»²¹ — і «пішли на ешафот зі співом, славлячи Бога»²¹. Тут у її розповіді немає ні губернатора, ні помилування.

Молитва і дія в неї йшли разом. Але молитва — не важіль, за допомогою якого можна домогтися будь-якого бажаного рішення. Іноді вся відповідь у тому, що в останню ніч людина не сама.

Як молитися за іншу людину

Якщо не знаєте, як живе людина, спершу дізнайтеся — з цього починав Амвросій. Просіть для неї добра, а не того, що задумали ви. А якщо не розумієте, про що просити, згадайте американського проповідника С. Д. Гордона: у «Тихих розмовах про молитву» він зізнається, що часто не знає, про що саме просити, бо може не знати всіх обставин²², і тоді молиться так: «Благословенний Духу, молися в мені тією молитвою, якою Ти молишся за цю людину»²³.

Згадайте в молитві й себе: «примири наші серця». За того, хто вас скривдив, почніть з однієї чесної фрази; якщо завтра знову зірветеся — Іоанн Кронштадтський теж зривався. Але молитва за кривдника не скасовує меж, захисту і права звернутися по допомогу — до близьких, до священника, до фахівця, а якщо вам погрожують — до поліції.

Якщо можете допомогти ділом — допоможіть. Запропонуйте помолитися разом і дочекайтеся згоди.

Повертатися до людини

У Lampada мета молитви — одна фраза своїми словами, і нею може стати людина: «За маму перед операцією», «За Андрія, з яким ми посварилися». На навідні запитання можна відповідати текстом чи голосом, а ШІ можна зовсім не вмикати. Якщо ви дозволили її надсилати, Lampada добере вірші Святого Письма за змістом і постарається знайти місця про Божу турботу про того, за кого ви молитеся; їх можна послухати в читанні диктора і зберегти кнопкою «До обраного».

Наприкінці ви записуєте підсумок в один-два рядки. Щоденник зберігається лише на вашому телефоні. Щоб побачити, коли і про що ви просили за людину, введіть її ім’я в тій формі, у якій записали: пошук знайде його в меті молитви, відповідях і підсумках. Так щоденник стає вашим записником — як у сестри Тейлора. Запис можна надіслати кнопкою «Поділитися», але чи казати людині про молитву — вирішувати вам.

Чого в Lampada немає: поминальника — окремого списку людей, — позначки «Відповідь на молитву отримано», спільних молитовних прохань і спільноти, де можна попросити інших помолитися. Постійний список імен зручніше вести в зошиті.

Тейлор знайшов записник сестри випадково. Можливо, хтось так само молиться і за вас — а ви про це не знаєте. Сам він згодом напише, що від перших днів віри відчував: «молитва — це насправді, без жодних перебільшень, ведення справ із Богом — за себе чи за тих, кому шукаєш Його благословення»⁵.

Часті запитання

Що таке заступницька молитва?

Це молитва за іншу людину: ви просите Бога не про себе, а про неї. Приклад є в Євангелії — Ісус молився за Петра, щоб той не загубив віри (Лк 22:32)¹⁷.

Чи можна молитися за того, хто мене скривдив?

Так, Ісус прямо закликає молитися за тих, хто кривдить і переслідує нас (Мт 5:44)¹³. Іоанн Кронштадтський, коли його зачепили, просив, «щоб Господь примирив наші серця»¹⁰. Але молитва не скасовує меж і захисту.

Чи казати людині, що я за неї молюся?

Не обов’язково. Про молитву сестри Тейлор дізнався випадково: помилково розгорнув чужий записник, сприйнявши його за свій³. А помолитися разом із хворим Тейлор попросив дозволу, і той погодився⁷.