Молитва в тривозі: коротка молитва, псалми і як молитися своїми словами

Квітень 1859 року. Старцеві Оптиної пустині Антонію приходить лист, у якому натякають на прийдешні скорботи й воєнні дії¹. За новинами старець не стежить: «жодних газет не читаю, тож і не знаю нічого, що у світі діється»². Але страх знайомий йому й без газет: біда, пише він, може прийти не лише від розбійників, а й від рідних, від друзів і недругів¹, а ворог ходить довкола, «як лев голодний»², і кожному варто остерігатися, «щоб не потрапити йому в зуби»². І тут старець зізнається, що робить сам: «щоб заспокоїтися в цьому страху, я завжди читаю Давидів псалом 26-й»².

Писав це чоловік, якому жилося нелегко: Антоній чотирнадцять років очолював Оптинський скит, потім монастир у Малоярославці й не раз через хвороби просив звільнити його з посади³. «25 років ношу виразки на своїх ногах»⁴, — пише він в іншому листі, але скаргою це не звучить: праведний Лазар страждав без даху над головою і без ліків, і втішали його тільки пси⁵, а сам він має «і лікарів, і ліки»⁴.

Коротка молитва в тривозі може бути зовсім простою: «Господи, помилуй». Або Ісусова молитва: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене». Або перший вірш того самого псалма: «Господь – моє світло й моє спасіння: кого мені боятись?» (Пс 26:1)⁶. Красномовство не потрібне, а страх сам собою не гріх. Якщо чужі слова не відгукуються, скажіть Богові своїми, що саме вас лякає. Апостол Павло так і пише: «Ні про що не турбуйтеся, але в усьому з подякою відкривайте ваші прохання Богові в молитві та благанні» (Флп 4:6)⁷. Молитва не обіцяє, що тривога мине, і не замінює лікаря. Але в молитві ви вже не наодинці зі своїм страхом.

Псалми, які читають у тривозі

У листі 1831 року йдеться теж про неприємні чутки, і Антоній спершу зауважує: «не кожній чутці слід вірити, а надто тим, що бентежать нас»⁸. А тоді радить «щоразу, коли тривожно розігрується уява, прочитувати перед Богом 26-й псалом Давидів до кінця»⁸. Перед Богом і до кінця — не пробігти очима, а сказати Йому.

У 22-му псалмі є слова про страх і про близькість Бога. Наводимо його повністю в Новому перекладі українською⁹:

Господь – мій Пастир, я нічого більше не потребую.

Він дає мені спочинок на трав’янистих пасовищах, водить мене до тихих вод.

Він оживляє мою душу, веде мене стежками правди заради Свого імені.

Навіть коли я піду долиною тіней смерті, то не боятимусь зла, адже Ти зі мною; Твій жезл і Твій посох – вони заспокоюють мене.

Ти готуєш для мене святковий стіл на очах у моїх супротивників, Ти намастив мою голову олією, мій келих наповнений вщерть.

Тож нехай добро й милість супроводжують мене в усі дні мого життя, а я перебуватиму в домі Господньому повіки.

А 90-й псалом багато хто знає за церковнослов’янським початком «Живый в помощи Вышняго». У Новому перекладі українською він починається так: «Той, хто живе під покровом Всевишнього, у тіні Всемогутнього спочиватиме. Скажу Господеві: „Пристановище моє й твердиня моя – Бог мій, на Нього я надію покладаю“» (Пс 90:1–2)¹⁰. А як дібрати псалом до того, що зараз на душі, — у статті про молитву зі Святим Письмом.

Страх — не гріх

Джуліан Норвічській було тридцять із половиною років, коли хвороба так її знесилила, що вона вже не сподівалася дожити до ранку¹¹. Ішов травень 1373 року. Коли прийшов священник, вона вже не могла говорити, і погляд її застиг¹¹. Він підніс їй до обличчя хрест і сказав: «Я приніс тобі образ твого Владики і Спасителя: дивися на нього й утішайся ним»¹². «Зір почав мені зраджувати, і довкола мене в кімнаті стало темно, мов уночі, тільки на образі хреста я бачила звичайне світло — і не знала, звідки воно. Усе, що було поза хрестом, навівало на мене жах, ніби там юрмилися біси»¹². І раптом біль відпустив її — увесь і відразу¹¹.

Вона одужала, стала затворницею при церкві в Норвічі, а її «Одкровення Божественної любові» вважають найдавнішою зі збережених книжок англійською мовою, яку написала жінка¹³.

Непокоїло її й інше — зло у світі. Джуліан зізнається, що через свій нерозум не раз дивувалася й сумувала: чому Бог не спинив гріх на самому початку¹⁴. В описаному нею одкровенні на це запитання відповідає Ісус. Його слова стали знаменитими: «усе буде добре, і все буде добре, і все, що тільки є, буде добре»¹⁵. Це не бадьора приказка: так їй відповіли на цю тривогу, і, за її словами, «ці слова було сказано дуже ніжно, без жодного докору мені»¹⁵.

Джуліан розмірковує і про самі страхи; їх, за її словами, чотири види. «Перший — страх переляку, що находить на людину раптово, через її неміч. Цей страх іде на добро: він допомагає очищенню, як тілесна хвороба чи інший біль, у якому немає гріха»¹⁶. Останній, четвертий, — добрий страх: він змушує «поспіхом тікати від усього недоброго і припадати до грудей Господа, як дитина до материнських грудей, усім своїм прагненням і всією думкою, знаючи свою неміч і велику потребу»¹⁶. Цей страх вона називає природним, благодатним, добрим і правдивим¹⁷.

Отже, паніка, яка накриває раптово, ще не означає, що вам бракує віри. А коротка молитва в таку хвилину може стати тим самим дитячим бігом до Бога.

Назвати, чого боїшся

Англійський протестантський місіонер Гадсон Тейлор повернувся з Китаю хворим¹⁸. Він розумів, що мусить покликати вглиб Китаю нових місіонерів, — і боявся. А що як недосвідчені люди, яких він покличе, не витримають небезпек і злигоднів, а тоді гірко дорікатимуть йому, що він утягнув їх у непосильну справу¹⁹? Виходу він не бачив, а провина за тих, хто гине, мучила його дедалі сильніше¹⁹. У книжці спогадів «A Retrospect» («Погляд назад») він пише: «Тільки тому, що я відмовлявся просити про них, працівники не з’являлися, не їхали до Китаю, — а щодня десятки тисяч людей сходили в могилу без Христа!»²⁰ Думки про Китай не відпускали його: «удень не було спокою, а вночі майже не було сну, аж поки не підірвалося здоров’я»²⁰.

Улітку 1865 року він гостював у друга в Брайтоні. У неділю, 25 червня, йому стало нестерпно в церкві: понад тисяча християн раділи, що самі спасенні, а мільйони гинули, так і не пізнавши Бога. Тейлор пішов до моря й блукав сам по піску в тяжкій внутрішній боротьбі¹⁹. Там, згадує він, «Господь переміг мою невіру, і я віддав себе Богові для цього служіння»²⁰. Він сказав Богові, що «вся відповідальність за наслідки й результати має лежати на Ньому; що моя справа як Його слуги — слухатися і йти за Ним, а Його справа — скеровувати, дбати й вести мене і тих, хто працюватиме зі мною»²⁰. «Чи треба казати, що в моє обтяжене серце одразу влився мир?»²⁰ Там-таки він попросив у Бога двадцять чотирьох співпрацівників¹⁹ і записав це прохання, як він згадує, «на полях Біблії, яку мав із собою»²⁰. Додому він повернувся з таким спокоєм у серці, якого не знав уже багато місяців¹⁹. Того ж року постала Китайська внутрішня місія¹⁸.

У цій молитві немає гарних формул. Тейлор назвав, чого саме боїться, і відділив те, що залежить від нього, від того, що він віддає Богові. Мир прийшов до нього одразу — але це його досвід, а не правило.

Коли тривога не минає

У старця Фаддея Вітовницького було інакше. Наприкінці XX століття до цього сербського архімандрита приїжджало багато паломників²¹, а починалося його життя тяжко. «Ти ні на що не здатний. Подивися на Міладина (це був якийсь мій ровесник), як він допомагає батькові, а ти їси хліб задарма»²², — так часто казали малому Фаддеєві вдома²³. Чути це було боляче. Неподалік від хутора росло дерево; хлопчик часто ходив туди й просив Бога, щоб колись і він хоч на щось згодився²³.

Решту розповідає укладач книжки про нього. Фаддей народився семимісячним, просто на ярмарку²³, і згодом, усміхаючись, казав: «З мене й не могло вийти нічого кращого, раз я на ярмарку народився»²². Мати рано померла, виховували його мачухи, а вдома діставалося так, що хлопчик не раз тікав, прихопивши шматок хліба. В учнях у кравця жилося не легше²³. Потім прийшла хвороба легень: «Лікарі сказали йому, що найбільше, скільки він може прожити, — це п’ять років»²². Роки, що лишалися, він вирішив присвятити Богові — так він опинився в монастирі Мильково, в архімандрита Амвросія²³.

Отець Амвросій став його духівником і сказав йому: «Що б ти не робив, безупинно кажи в собі: „Ісусе, Сину Божий, помилуй мене!“»²⁴ З часом Фаддей відчув, що молитва входить у серце разом із повітрям, яке він вдихає²⁵. Але потім, розповідає Фаддей, «помер мій духівник, і багато років я провів у страшних душевних муках. Туга розривала мою душу. Страх, якого я набрався ще в дитинстві, знову мучив мене. Я боявся, що старші не будуть мною задоволені, і ніколи не міг перепочити»²⁴.

Що він робив? «Найчастіше я брав гармошку, ішов кудись і грав на самоті. Я завжди любив музику, і це приносило мені розраду»²⁴. Пробував він і вмовити себе: «Чого хочеш? Ти голодний, тебе мучить спрага, ти голий, босий, хворий? Бог тобі все дав, то чого ж ти тоді хочеш?»²⁴ Але легше не ставало: душа тужила й шукала розради, а розрадити її не було кому²⁵. Духівники, до яких він ходив по пораду, теж не змогли допомогти²⁵. Господь допоміг йому, тільки коли він прочитав книжку Феофана Вишенського «Шлях до спасіння»²⁵. «Коли немає нікого з людей, щоб нас розрадити, тоді Господь приходить і через книжку, щоб потішити душу»²⁴. Це той самий Феофан Затворник, про якого ми розповідали в статті як молитися своїми словами.

Молитва не подіяла як пігулка, і провини Фаддея в цьому немає: навіть після досвіду сердечної молитви дитячий страх повернувся, і на пошуки допомоги пішли роки. Сам він застерігає: «Якщо в нас немає досвідченого духівника, який би нами керував, небезпечно навіть силувати себе до внутрішньої молитви»²⁴.

Як молитися в тривозі

• Виберіть одну коротку фразу — «Господи, помилуй», Ісусову молитву чи вірш псалма — і повертайтеся до неї, щойно накриває. Так молився Фаддей.
• Псалом читайте перед Богом і до кінця, як радив Антоній.
• Якщо чужі слова не відгукуються, скажіть своїми, чого саме боїтеся. А потім окремо скажіть, що тут залежить від вас, а що ви віддаєте Йому. Тейлор записав прохання про співпрацівників на полях Біблії. Свою молитву теж можна записати — наприклад, у молитовному щоденнику.
• Якщо легше не стало, не звинувачуйте себе. Раптовий переляк, за словами Джуліан, не гріх. Музика, прогулянка, розмова з близькою людиною — не зрада молитви: Фаддея втішала гармошка.

Якщо тривога триває тижнями, заважає спати й працювати, якщо бувають панічні атаки, — це привід звернутися до лікаря чи психотерапевта. Молитва не замінює лікування і не обіцяє результату. Лікуватися — не гріх: коли Амвросія Оптинського запитали, чи не гріх за звичайних хвороб лікуватися простими засобами, а не чекати чудесного зцілення²⁶, він відповів: «Гріха в цьому немає жодного, бо все від Господа Бога — і лікувальні засоби, і самі лікарі»²⁷. Якщо з’являються думки не жити, одразу скажіть про це близькій людині й зателефонуйте на єдиний номер екстрених служб 112 або до швидкої допомоги — 103.

Молитва при тривозі в Lampada

Коли страшно і слова не йдуть, може допомогти Lampada. Перед молитвою ви одним реченням називаєте тему молитви — як Тейлор назвав свій страх; серед прикладів тем є «Упорядкувати думки». Час молитви можна вибрати, а таймер — вимкнути.

Навідні запитання допомагають не переконувати себе, як намагався Фаддей, а назвати, що з вами відбувається. Їх добирає ШІ, це лише підказки — запитання на кшталт «Що насправді тривожить тебе зараз найбільше?» або «Що зміниться в тобі, якщо ти довіриш це Богові?» Відповідати можна текстом або голосом. Якщо в налаштуваннях ви дозволили надсилати тему на сервер, на вкладці «Цитата» з’явиться уривок Писання, дібраний за її змістом. Його можна послухати в читанні диктора. За бажанням звучить тиха музика. Підсумок в один-два рядки залишиться в щоденнику поряд із відповідями — згодом можна повернутися й побачити, що було далі.

Чого в Lampada немає: текстів молитов і псалмів за номером — 22-й і 90-й псалми читайте у своїй Біблії, паперовій або в застосунку Bible Garden. Немає й екстреного режиму, дихальних вправ, допомоги лікаря. ШІ не пише за вас молитов.

А в листі 1831 року, трохи нижче поради про псалом, Антоній ділиться новиною, яку приберіг для дітей свого адресата: з весною до монастиря повертаються птахи й мостять собі гнізда в безпечних місцях²⁸, а співають так, що «навіть у келії сидіти не хочеться, — усе слухав би»⁸. Тривогу названо, псалом прочитано до кінця, і життя йде далі.

Часті запитання

Яку молитву читати при тривозі?

Коротку, яку можна повторювати: «Господи, помилуй», Ісусову молитву чи вірш псалма. Антоній Оптинський радив за кожної тривожної думки читати перед Богом 26-й псалом цілком²⁸. Багато хто читає 22-й⁹ і 90-й¹⁰ псалми.

Чи можна в тривозі молитися своїми словами?

Так. Апостол Павло пише: «в усьому з подякою відкривайте ваші прохання Богові» (Флп 4:6)⁷. Гадсон Тейлор, коли страх дійшов до краю, просто сказав Богові, що за наслідки відповідає Він, а його, Тейлорова, справа — коритися й іти, куди Бог веде¹⁹.

Тривога — це гріх чи маловір’я?

Раптовий страх сам собою не гріх. Джуліан Норвічська не вважала гріхом переляк, який раптово находить на людину через її слабкість, і порівнювала його з тілесною недугою¹⁷.

Чи допоможе молитва при панічних атаках?

Підтримати може, але лікування не замінює: якщо атаки повторюються, зверніться до лікаря чи психотерапевта. Амвросій Оптинський писав, що лікуватися не гріх, адже від Бога і ліки, і самі лікарі²⁶. Якщо з’являються думки не жити, одразу звертайтеся до близьких і телефонуйте на 112.