Молитва за здоров’я своїми словами: як молитися за хворого

В анонімній історії зі збірки «Чудеса молитви» в маленької дитини починаються судоми¹. Лікар перепробував усі звичні засоби — холод, тепло, розтирання, — але ніщо не допомагає: тільце й далі зведене, і здається, що дитина ось-ось помре. Тоді лікар відходить від ліжка, сідає біля вікна й дивиться надвір². «Змученій матері здавалося, що він покинув її дитину»³. «Сама вона могла тільки молитися, і навіть її молитва була лише нечленороздільним, беззвучним кликом про допомогу»³.

Раптом лікар підводиться з місця й посилає людей у двір: чи нема там дурману? Отруйна рослина справді там росте, і лікар одразу призначає інше лікування². Нові ліки виводять із дитини стільки насіння дурману, що ним можна було б убити дорослу людину². Згодом лікар розповідав, що за ті п’ять хвилин біля вікна пригадав усі схожі випадки за двадцять п’ять років практики², і один із них підказав справжню, досі приховану причину судом². «І дитину було врятовано»³. Так буває не завжди. Але молитва без слів — теж справжня молитва.

Молитва за здоров’я своїми словами може початися з однієї фрази з Євангелія. Коли захворів Лазар, його сестри послали сказати Ісусові: «Господи, той, кого Ти любиш, захворів» (Ін 11:3)⁴. Вони не пояснюють, що робити, — просто кажуть Йому про дорогу їм людину. Далі можна своїми словами: назвати ім’я, сказати, що з людиною зараз, про що ви просите — про одужання, про ясну голову для лікарів, про сили для неї і для тих, хто поруч, — і чого боїтеся. Молитва йде поруч із лікуванням, а не замість нього, і не обіцяє, чим усе закінчиться. А якщо людина не одужала, це не означає, що хтось «мало вірив».

Короткі молитви за хворого

• «Господи, той, кого Ти любиш, захворів» — і ім’я людини.
• «Господи, помилуй» — давня молитва, яку можна повторювати, коли більше нічого не вимовляється.
• Слова, які старець Іоанн Валаамський запропонував жінці після важкої операції: «Ти, Господи, серцевидче, знаєш нашу людську неміч, скорботи й потреби»⁵, — і далі: «і віруємо, що й волосина з голови не впаде без Твоєї волі. Благоволи дати нам прожити наше життя за Твоєю волею, бо ми, грішні, не знаємо, що нам на користь»⁵.
• Своїми словами, наприклад: «Господи, Ти знаєш Аню. Завтра в неї операція, і мені страшно. Дай лікарям ясну голову і вправні руки, а їй — сили і спокій. Поверни їй здоров’я. І будь з нами, хоч би що сталося».

У православних храмах ім’я хворого можна ще подати в записці «за здоров’я», щоб за нього помолилися на службі.

Хворий пише хворій

У лютому 1953 року старець Іоанн Валаамський відповідає жінці, яка перенесла важку операцію. Йому майже вісімдесят, у монастирі він із шістнадцяти років, а доживає віку на Новому Валаамі, у Фінляндії⁶; його відповіді згодом зберуть у книжку «Листи валаамського старця». Спершу — добра новина: з Божої милості важка операція позаду й минула вдало, а от самій їй зараз дуже зле⁷. Що робити? Старець радить терпіти, віддавши себе на Божу волю⁷. І пропонує їй молитися разом із ним тими словами, які ми навели вище: Господь знає нашу неміч, скорботи й потреби, а ми самі не знаємо, що нам на користь⁷.

У тому самому листі він пише про себе: «ноги мої ослабли, обидві болять»⁵. «Подивилася б ти, як я вранці встаю, наче дитина, що тільки вчиться ходити, а потім розходжуся й ходжу»⁵. Тепер він дедалі частіше сидить на службах, але не пропускає жодної, хоча служити самому вже важко⁷. І переказує їй те, чого вчили святі отці. Для Бога важить не поза, а увага: уважну молитву Він прийме й тоді, коли людина змушена сидіти, а розсіяну не почує, навіть якщо вона стоїть⁷. Може, пише він, улітку вона приїде до них, і тоді вони поговорять про найголовніше, а якщо він помре — нехай відвідає його могилку й помолиться за нього⁷. Це пише не здоровий хворій, а хворий хворій.

У січні 1954 року вона знову хвора й сумує: велика операція підірвала її сили, і земні лікарі, як вона пише старцеві, їй не допомогли⁸. Старець просить її не занепадати духом: якщо Господь дбає навіть про птахів⁸, «то невже ти Ним забута?»⁹ І веде далі: «Я раджу тепер звернутися до небесного Лікаря душ і тіл наших, до Господа.»⁹ І просить її покликати духівника, щоб той її пособорував і причастив⁸. Так радить і апостол Яків: «Хтось із вас хворіє? Нехай покличе старійшин церкви і нехай вони помоляться за нього, помазавши його олією в ім’я Господа!» (Як 5:14)¹⁰. Одужання старець не обіцяє. Лист закінчується благословенням: «Господь хай буде заступником твоїй душі й тілу.»⁹ Чим закінчилася її хвороба, ми не знаємо.

А в січні 1955 року хворим виявився він сам. Старець пише: «лежав у лікарні 11 днів, дуже мені допомогли, бо Господь лікує через лікарів; і лікаря Господь створив, каже Святе Письмо»¹¹. Чернець, усе життя якого минуло в молитві, не бачить у лікареві суперника Богові.

Коли лікарі кажуть правду

Девід Брейнерд, місіонер серед індіанців Нью-Джерсі, у двадцять дев’ять років був уже тяжко хворий¹². Наприкінці березня його скрутив такий біль, що, здавалося, без чуда він не проживе й доби¹³, «але Богові було завгодно благословити засоби, що полегшили мої страждання»¹⁴. Наприкінці травня він приїхав у Нортгемптон і здавався набагато міцнішим: міг за день проїхати верхи двадцять п’ять миль, був веселий і не сумував, хоча сухоти в нього були вже невиліковні¹³. Доктор Мезер прямо сказав йому: усе свідчить про запущені сухоти, і надії на одужання він дати не може¹³. Брейнерда це анітрохи не збентежило: він лишився таким самим бадьорим і спокійним, і розмовляти з ним було так само легко¹³. Лікарі радили йому й далі їздити верхи: на їхню думку, ніщо інше не продовжило б йому життя краще¹³.

Проповідник Джонатан Едвардс, у чиєму домі Брейнерд прожив останні місяці, згодом видав його щоденник — «Життя Девіда Брейнерда» — і описав, як той молився: «не квітчастими висловами й не завченим красномовством»¹⁴; здавалося, що слова йдуть «від повноти його серця»¹⁴. І майже завжди в його молитві було одне прохання: «щоб ми не жили довше, ніж можемо бути корисними»¹⁴.

Наприкінці вересня¹³ усі довкола, і він сам, думали, що він помирає, і, схоже, ця думка його тішила. Слів майже не було чути, лише рухалися губи, але хтось, хто сидів біля нього впритул, розібрав, як він просить Христа прийти швидше¹³: «О, чому так довго не їде Його колісниця?»¹⁴ Коли йому трохи полегшало, він дорікав собі, що так поспішав померти¹³. Коли його запитали, чи чув він, як на його прохання з ним молилися¹³, він, як записав Едвардс, відповів, що розчув усю молитву, до останнього слова, і кожне слово дійшло до його серця¹³. В останні дні він записав, що Бог дав йому «багато потрудитися для Нього і в громадських, і в особистих справах і, можливо, зробити більше добра, ніж якби я був здоровий»¹⁴.

Якось до нього зайшла Єруша, донька Едвардса¹², яка доглядала його найбільше. Брейнерд лагідно глянув на неї і спитав¹³: «Люба Єрушо, чи готова ти розлучитися зі мною?»¹⁴ Потім сказав, що сам готовий розлучитися з усіма друзями, навіть з улюбленим братом, — усіх їх він доручив Богові¹³. «Хоча, якби я думав, що не побачу тебе й не буду щасливий з тобою в іншому світі, я не зніс би розлуки з тобою. Але ми разом проведемо щасливу вічність!»¹⁴

Останнього вечора він попросив інших безперестанку молитися за нього: щоб Бог підтримав його і дав терпіння. Біль був такий, що ще одна хвилина здавалася йому майже нестерпною, і найбільше він боявся образити Бога нетерпінням¹³. Брейнерд помер 9 жовтня 1747 року, а через кілька місяців померла і Єруша¹².

Радість Брейнерда з близької смерті — його шлях, а не мірило для того, хто молиться про життя близької людини. Але дві речі він залишив усім: прості слова від серця і прохання молитися за нього, коли власних сил уже немає, — і просив він тоді не про одужання, а про терпіння. Апостол Яків пише про те саме: «Отже, визнавайте гріхи один одному й моліться один за одного, щоб ви були зцілені. Ревна молитва праведника сильна у своїй дії» (Як 5:16)¹⁰.

Одужати й зцілитися

Митрополит Антоній Сурозький п’ятнадцять років був лікарем, перш ніж став священником¹⁵. Якось на бесіді про молитву йому поставили пряме запитання: «Я не розумію, як молитися за хворих. Якщо хворобу дав Бог, то як молитися, щоб Він її забрав?»¹⁶ Він відповів історією.

Староста його храму ліг до лікарні з жовтяницею — про рак він ще не знав¹⁵. Він скаржився Антонієві, що йому страшенно нудно¹⁵: стільки ще треба зробити, а він прикутий до ліжка¹⁵. Антоній нагадав: скільки разів той казав, що хотів би зупинити час і просто бути, а не робити, — ось це з ним і сталося¹⁵. Староста зізнався, що не знає, що означає «бути»¹⁵.

Антоній відповів, що людина хворіє й помирає не тільки з тілесних причин, а й із моральних. Тіло — турбота лікарів, а зі злістю, гіркотою і всім, що роз’їдає душу, давати раду йому самому: такі почуття теж можуть убити¹⁵. А в нього ж за плечима було тяжке життя і чотири роки Соловків¹⁵ — радянського табору на островах у Білому морі. Місяцями вони говорили про те, як він ставиться до себе й до людей, починаючи з найрідніших, — і одного дня тягар прожитого просто спав із нього¹⁵. Наостанок, виснажений так, що здавався прозорим, з очима, які світилися, він сказав Антонієві дивну річ: тілом він уже майже мертвий, а живим, як тепер, не почувався ще ніколи¹⁵. Вилікувати його від раку Антоній не міг, але бачив, як той розкрився зсередини і став вільним¹⁵.

Нерідко, зауважує Антоній, хворий чекає тільки одного — одужати й жити, як раніше, а зцілення ширше: це цілісність, з якої починається зовсім нове життя¹⁵. Це не означає, що хвороба — докір хворому чи Божа кара. І це не привід перестати просити про здоров’я. Але молитися за хворого можна ширше, ніж за його аналізи.

Не «мало вірив»

У книжці лондонського баптистського проповідника Чарльза Сперджена «Лише молитовне зібрання!» є такий випадок. Одного разу молитовне зібрання перервав болісний крик: комусь із присутніх стало зле¹⁷. Сперджен не вдавав, ніби нічого не сталося. «Зберігайте спокій, любі друзі»¹⁸, — почав він, а потім зізнався: «У цьому болісному крикові нашого друга мені ніби почувся голос, і він звелів мені пожаліти багатьох, чиє життя — одна довга мука»¹⁸. І розповів про парафіянку, яка має по кілька нападів на тиждень: вона так любить молитовні зібрання, що він лише просить її сідати біля дверей — напад може статися будь-якої миті¹⁷. «Співчувайте всім хворим, але особливо тим, про кого можна сказати словами, сказаними про Лазаря»¹⁸, — тобто: «Господи, той, кого Ти любиш, захворів»¹⁸. Любий — і хворий.

Апостол Яків пише: «Молитва віри врятує хворого» (Як 5:15)¹⁰. Але ці слова не можна обертати на звинувачення хворого чи тих, хто за нього молиться: якщо одужання немає, це не доводить браку віри. Навіть апостол Павло пише про свого супутника: «Трохима я зоставив хворим у Мілеті» (2 Тим 4:20)¹⁹. Хвороба — не вирок вірі людини й не оцінка вашої молитви.

Як молитися за хворого своїми словами

• Почніть зі слів сестер Лазаря та імені людини. Далі говоріть просто, без красномовства, як молився Брейнерд.
• Просіть конкретно: про одужання, про точний діагноз і ясну голову для лікарів, про сили для хворого і для тих, хто його доглядає.
• Якщо слів немає, досить і клику без слів, як у тієї матері, або «Господи, помилуй».
• Молитися можна сидячи й лежачи. Старець Іоанн молився сидячи.
• Не можете самі — попросіть інших помолитися з вами або за вас; у своїй церкві — священника. Як молитися за іншу людину, ми розповіли у статті про молитву за інших, а якщо страх за близьку людину не відпускає — у статті про молитву в тривозі.
• Коли стане краще, подякуйте — про це стаття про молитву подяки.

Молитва не замінює лікування і не гарантує одужання. Не відкладайте і не припиняйте лікування в надії на чудо й не скасовуйте ліків без лікаря. Якщо людині погано просто зараз, спершу викличте швидку (103 або 112), а молитися можна й поки вона їде. І хвороба — не кара за чиєсь маловір’я.

Молитва за здоров’я в Lampada

У Lampada перед молитвою ви одним реченням називаєте її тему — наприклад, «За маму перед операцією». Час молитви можна вибрати, а таймер — вимкнути.

Навідні запитання за темою добирає ШІ, це лише підказки, їх можна пропускати. Наприклад: «Що ти боїшся втратити?» або «Якби Бог зараз був поруч і слухав — що б ти Йому сказав?» Відповідати можна текстом або голосом, якщо друкувати важко. Якщо ви дозволили надсилати тему, на вкладці «Цитата» з’явиться уривок Писання, дібраний за її змістом, і його можна послухати. Підсумок в один-два рядки залишиться в щоденнику на телефоні: якщо набрати в пошуку ім’я, ви побачите всі молитви за цю людину і згодом зможете подякувати. Записом можна поділитися з тим, кого просите помолитися разом.

Чого в Lampada немає: готових текстів молитов за здоров’я, списку імен для поминання, спільних молитовних прохань і, звісно, медичної допомоги. ШІ не пише молитов за вас, і застосунок нічого не обіцяє.

Усе інше починається з тієї самої фрази, що й у сестер Лазаря: «Господи, той, кого Ти любиш, захворів». І ім’я. Решту Він знає.

Часті запитання

Як молитися за здоров’я своїми словами?

Назвіть Богові людину на ім’я, скажіть, що з нею, і попросіть про те, що потрібно: про одужання, про допомогу лікарям, про сили. Можна почати словами з Євангелія: «Господи, той, кого Ти любиш, захворів» (Ін 11:3)⁴. Красномовство не потрібне: Брейнерд, за словами Едвардса, молився без квітчастих висловів¹³.

Чи можна просити про зцілення, якщо хвороба від Бога?

Можна. Митрополитові Антонію Сурозькому ставили саме це запитання¹⁵. Колишній лікар, він відповів історією: лікування тіла він залишав лікарям, а сам допомагав хворому впоратися ще й із тяжкими почуттями¹⁵. Хвороба сама собою не є знаком Божої кари. Апостол Яків прямо закликає молитися один за одного, щоб бути зціленими (Як 5:16)¹⁰.

Якщо людина не одужала, значить, мало вірили?

Ні. Брейнерд просив інших молитися разом із ним¹³, але помер від сухот у двадцять дев’ять років¹². Апостол Павло залишив хворого Трохима в Мілеті (2 Тим 4:20)¹⁹. Молитва не вимірюється тим, чим закінчилася хвороба.

Який вірш із Біблії прочитати за хворого?

Найкоротший — «Господи, той, кого Ти любиш, захворів» (Ін 11:3)⁴. Про молитву разом з іншими — Як 5:14–16: покликати старійшин церкви й молитися один за одного¹⁰.